Любомльська районна державна адміністрація

Конституція України - Основний Закон держави

Одним з найважливіших кроків у розбудові незалежної України стало прийняття Основного закону держави. 28 червня о 9.25 ранку Верховна Рада України кваліфікованою більшістю голосів (315) прийняла нову Конституцію України. День її прийняття було проголошено державним святом.

Прийняття Конституції України визнано головною подією 1996 р. у сфері європейського конституційного права. Конституція одержала високу оцінку Венеціанської комісії «Демократія через право» Ради Європи на її 30-му засіданні у липні 1996 р.

Нова Конституція розкріпачила законотворчий процес, створила базу для прийняття ряду конституційних законів та нових кодексів, що повинні були усунути перешкоди на шляху здійснення корінних перетворень, створити правову основу вирішення кардинальних проблем виробництва, власності та інших цивільно-правових відносин. Так, вже 16 жовтня 1996 р. було прийнято Закон «Про Конституційний суд України», 21 травня 1997-го — «Про місцеве самоврядування в Україні», 9 квітня 1999-го — «Про місцеві державні адміністрації», а за період з 5 квітня 2001-го по 16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла шість кодексів (Кримінальний, Земельний, Сімейний, Митний, Господарський та Цивільний).

Нова Конституція України визначила пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, затвердила демократичні напрями розвитку нашого суспільства. У центрі соціального життя вона поставила людину, її свободу, права, матеріальні і духовні блага. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, у якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються вищою соціальною цінністю. З прийняттям Конституції України кожен громадянин нашої держави отримав надійні гарантії своїх прав і свобод, реалізації своїх інтересів.

З прийняттям Конституції Україна остаточно затвердилася у світі як суверенна незалежна держава. Вона стала повноправним членом світових та європейських міжнародних організацій, які проголошують демократичні засади організації суспільства, приєдналась та ратифікувала цілу низку міжнародних декларацій та хартій з прав людини. Положення цих міжнародних документів стали частиною українського законодавства.

Практика і досвід державотворення за роки незалежності України виявили цілий ряд істотних недоліків нашої нинішньої політичної системи. Найістотнішим з них, очевидно, є той, що існуюча політична система не забезпечує повною мірою прискореного реформування економічних відносин. Не завершене формування законодавчого поля, яке б гарантувало ефективну роботу і взаємодію гілок влади.

Начальник Любомльського
районного управління юстиції
В.В. Фельмецгер

Економіка поліського регіону: прибутки чи збитки?

Економіка поліського регіону, до якого входять Камінь-Каширський, Любешівський, Любомльський, Маневицький, Ратнівський, Старовижів-ський, Шацький райони, за попередніми даними, у 2009р., як і в цілому в області, була збитковою.

Слід зазначити, що хоча і більше половини господарюючих суб’єктів працювали рентабельно, їх результат був нижчий від допущених збитків, а відтак, негативне сальдо становило понад 4 млн.грн., до того ж майже на три чверті сформоване підприємствами Камінь-Каширського та Любомльського районів. Вагомою є частка збиткових підприємств в Ратнівському районі –58,3%. Понад третину одержаних збитків допустили транспортні підприємства, нерентабельною була діяльність сільгоспвиробників, де майже дві третини підприємств одержали збитки, тоді як в цілому області ця галузь прибуткова (понад 51 млн.грн. прибутку).

Рентабельно торік працювали більшість промислових підприємств регіону, і одержали близько 4 млн.грн. прибутку. При цьому слід відмітити, що значний вплив на формування позитивного фінансового результату мали підприємства добувної промисловості.

Із загальної кількості підприємств, які одержали прибуток, кожне четверте є малоприбутковим з фінансовим результатом лише 3 тис.грн., а 45% – мали прибутки від 10 тис. до 100 тис.грн.

В територіальному аспекті позитивних фінансових результатів досягли господарюючі суб’єкти Маневицького та Шацького районів.

В.О.Грабаровська

НАСЕЛЕННЯ ВОЛИНІ, ЯКЕ ВОНО?

На території Волині на початок цього року проживало 1036,2 тис. осіб., це 2,2% населення України. Городян, які населяють 11 міст та 22 селища міського типу, налічувалось 532,7 тис. осіб. Селяни, а їх 503,3 тис. осіб, мешкають у 1054 селах. Частка міського населення дещо більша сільського, тоді як на початку 90-х років минулого століття переважали за кількістю жителі сіл.

Найбільше людей проживає в Ківерцівському (64,4 тис.) і Камінь–Каширському (62 тис.) районах. Серед міст, безумовно, лідирує Луцьк, тут проживає 209,3 тис. осіб, наступним за чисельністю населення є Ковель – 67,3 тис. осіб.

Статевий склад населення області характеризується перевагою жінок: на кожну тисячу чоловіків припадає в середньому по 1132 представниці “слабкої” статі. До слова, Волинь входить в число областей, де чисельна перевага жіночого населення найменша. В Україні на 1000 чоловіків приходиться по 1170 жінок.

Кожний п’ятий–шостий житель області це дитина віком до 15 років, троє з десяти волинян – молоді люди у віці 15-34 роки, 21 відсоток – громадяни пенсійного віку. У дитячих та молодших вікових групах переважають представники “сильної” половини, це обумовлено тим, що хлопчиків народжується більше. А от у вікових групах, старших 40 років, спостерігається “дефіцит” чоловіків. Скажімо, на 100 чоловіків віком 60 років і старше приходиться по 190 одноліток протилежної статі. Це пояснюється, насамперед, значно вищою смертністю чоловіків, яку обумовлюють важкі та небезпечні умови праці та поширеність шкідливих звичок. Щороку чоловіків у працездатному віці помирає вп’ятеро більше, ніж жінок. Така суттєва різниця у рівнях смертності чоловіків і жінок визначає і показник середньої тривалості життя, який у чоловіків, за останніми розрахунками, становить 63 роки, а у жінок – 75 років.

Середній вік волинянина – 37 років. В Україні в цілому цей показник становить 40 років. На сьогоднішній день наша область поряд із Закарпатською і Рівненською є наймолодшою за середнім віком населення.

Головне управління статистики
у Волинській області

СПАДКУВАННЯ ПРАВА НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ ТА ЗМІНИ ЩОДО ВІДЧУЖЕННЯ НЕРУХОМОГО МАЙНА

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Більш детальні приписи щодо права власності на землю, зокрема, громадян України містить Земельний кодекс України (далі — ЗК) від 25.10.2001 р. № 2768-III, який встановлює підстави набуття такого права та порядок його реалізації. У даній статті ми зупинимося на характеристиці окремих нормативних актів, які визначають деякі питання та особливості реалізації права власності на землю громадянами України.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно (а згідно з ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України земельні ділянки належать до нерухомого майна), зобов’язаний звернутися до нотаріуса за свідоцтвом про право на спадщину. Пояснюється це тим, що право власності на таке майно у спадкоємця виникає тільки з моменту державної реєстрації.

Для підтвердження наявності спадкового майна, яке підлягає державній реєстрації та місця його знаходження нотаріус вимагає подання відповідних документів. Право власності на земельну ділянку спадкодавця згідно зі ст.126 Земельного кодексу України посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку.

Згідно до статті 120 ЗК України – перехід права на земельну дiлянку у разi набутгя права на жилий будинок, будiвлю або споруду передбачає ряд підстав:

1. У разi набуття права власностi на жилий будинок, будiвлю або споруду, що перебувають у власностi, користуваннi iншої особи, припиняється право власностi, право користування земелъною дiлянкою, на якiй розташованi цi об’єкти. До особи, яка набула право власностi на жилий будинок, будiвлю або споруду, розмiщенi на земельнiй дiлянцi, що перебуває у власностi iншої особи, переходить право власностi на земельну дiлянку або її частину, на якiй вони розмiщенi, без змiни її цiльового призначення.

2. Якщо жилий будинок, будiвля або споруда розмiщенi на земельнiй дiлянцi, що перебуває у користуваннi, то в разi набуття права власностi на цi об’єкти до набувача переходить право користування земельною дiлянкою, на якiй вони розмiщенi, на тих самих умовах i в тому ж обсязi, що були у попереднього землекористувача.

З. У разi переходу права власностi на будинок або його частину від однiєї особи до iншої за договором довiчного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна дiляттка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).

4. У разi набуття права власностi на жилий будинок, будiвлю або споруду кiлькома особами право на земельну дiлянку визначається пропорцiйно до часток осiб у правi власностi жилого будинку, будiвлi або споруди.

5. У разi набуття права власностi на жилий будинок, будiвлю або споруду фiзичними або юридичними особами, якi не можуть мати у власностi земельних дiлянок, до них переходить право користування земельною дiлянкою, на якiй розташований жилий будинок, будiвля або споруда, на умовах оренди.

6. Iстотною умовою договору, який передбачає набуття права власностi на жилий будинок, будiвлю або споруду, є розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власностi на цi об’єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власностi на жилий будинок, будiвлю або споруду, що пов’язане з переходом права на частину земельної ділянки, здiйснюється пiсля видiлення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

У разi набуття права власностi на жилий будинок (крiм багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власностi, що перебувають у користуванні iншої особи, та необхiдностi подiлу земельної дiлянки площа земельної дiлянки, що формується, не може бути меншою, нiж максимальний розмiр земельних дiлянок вiдповiдного цiльового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу Украни (крiм випадкiв, коли формування земельної ділянки в такому розмiрi неможливим)”.

В практиці оформленні спадкових прав є випадки, спадкодавець помирає, не встигнувши отримати виготовлений на його iм’я державний акт. Адже в ст. 125 ЗК України чiтко зазначено, що право власностi на земельну дiлянку виникає з моменту державної реєстрації цього права (нова редакцiя ст. 125 ЗК України в редакцiї вiд 05.03.2009 року). Попередня редакцiя ст.125 Земельного кодексу мiстила положення про те, що право власностi на земельну дiлянку виникає пiсля одержання її власником документа, який посвiдчує право власностi на земельну дiлянку, та державної ресстрацiї цього документа.

Постає питання про документальне підтвердження обставини винесення рiшення виконкому про розгляд заяв громадян про надання дозволу на складання проекту вiдведення земельної дiлянки та рiшення про затвердження проекту землеустрою щодо вiдведення i надання земельної дiлянки у власнiстъ.

Тому, одним з можливих правомiрних шляхів отримання цiєї земельної дiлянки в спадщину є звернення спадкоємця до суду з позовом про визнання за ним права власностi на спадкове майно (земельну дiлянку), оскiльки вiдсутнiй правстановлюючий документ.

Поряд з існуючими питаннями оформлення права на земельну ділянку в порядку спадкування одним з випадків є той, коли спадкоємець за життя оформив право на спадщину на земельну дiлянку, але не встиг це право зареєструвати i помирає. Відтак, згідно внесених змін до Земельного кодексу України, процедура змiнилася прикiнцевi та перехiднi положения п.2 ЗУ «Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України щодо документiв, що посвiдчують право на земельну дiлянку, а також порядку подiлу та об’єднання земельних дiлянок» вiд 05.03.2009 № 1066-УІ - Положення цього Закону щодо посвiдчення права власностi на земельнi дiлянки документами, зазначеними у частинi другiй статгi 126 Земельного кодексу України, поширюються також на випадки, коли зазначенi документи були укладенi (виданi) до набрання чинностi цим Законом, але державнi акти на право власностi на земелънi дiлянки виданi не були. В такому випадку нотарiус, який посвiдчив (видав) вiдповiдний документ, звертаєтъся з письмовим запитом до органу, який здiйснює державну реєстрацiю земельних дiлянок, про пiдтвердження того, що державний акт на право власностi на землю (земельну дiлянку) не виданий новому власнику земелъної цiлянки. Пiсля надходження до нотарiуса письмового пiдтвердження такого факту державний акт на право власностi на землю (земельну дiлянку) вилучається нотарiусом iз його справ та пiсля здiйснення вiдмiтки про перехiд права власностi на неї, долучається до вiдповiдного документа, зазначеного у частинi другiй статтi 126 Земельного кодексу України. Термiн розгляду зазначеного запиту органом, який здiйснює державну реєстрацію земельних дiлянок, не повинен перевищувати 14 календарних днiв.

Законом України «Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» № 1702-УІ від 5 листопада 2009 року внесено також змiни до Цивiльного кодексу України, а саме до статтi 377, яку викладено в новiй редакцiї:

“Статгя 377. Право на земельну дiлянку у разi набуття права власностi на житловий будинок, будiвлю або споруду, що розмiщенi на нiй.

1. до особи, яка набула право власностi на житловий будинок (крiм багатоквартирного), будiвлю або споруду, переходить право власностi, право користування на земельну ділянку, на якiй вони розмiщенi, без зміни її цiльового призначення в обсязi та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

2. Розмiр та кадастровий номер земельної дiлянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власностi на житловий будинок, будiвлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об’єкти.

Відповідно до вимог статті 202 Земельного кодексу України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель, який складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Державним комітетом України із земельних ресурсів наказом від 15.02.2010 року № 168 затверджено Порядок присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам.

Пунктом 5.2. зазначеного Порядку вставнолено що для формування та присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, яка на момент набрання чинності цим наказом надана у власність (користування) та не має кадастрового номера, власник (користувач) такої земельної ділянки або уповноважена особа подає до територіального органу Держкомзему за місцем знаходження земельної ділянки заяву про присвоєння кадастрового номера земельної ділянки.

Юлія ХОМА,
завідувач Любомльської
державної нотаріальної контори

Статистика

пошук

версія для друку